"Нужда галицька так надоїла нашим людям, що і в пекло не бояться йти…

Схоже на те, що мова йде про про одну з хвиль еміграції укранців, зокрема галичан, до Бразилії. Ця еміграція набула масового характеру у 1895-1897 роках. За ці два роки виїхало близько 15 тисяч наших співвітчизників. Сім"ї, які вдома на батьківщині малися дуже скрутно, не могли купити землю і вести власне господарство, рішилися на виїзд до чужоїї, незнаної і далекої Бразилії, почувши від посередників, що витрати на дорогу їм відшкодує бразильський уряд, а також надасть житло, одяг та харчі на новій землі. Не все так гарно для них склалося, як було обіцяно. Велика кількість людей померла, так і не дочекавшись обіцяного. Аграрне переселення, яке практикувалось у роки столипінських реформ, в якійсь мірі схоже на процес трудової еміграції. Але тільки в тому плані схоже, що, і в першому випадку, і в другому, людям надавали домогу на нових місцях, куди вони переселялися. Домога ця могла бути у вигляді земельного наділу, хати ітд, щоб вони мали з чим працювати. У варіанті аграрних переселень за Столипіна це все відбувалося в межах однієї країни. І мало важливість для самої країни в плані освоєння людьми нових малозаселених регіонів країни. Коли ж говорити про еміграцію, то тут користь приходиться на чужу країну (Бразилію). Залишеній за спиною емігрантів Галичині від їхнього переїзду краще не ставало.