Гумор і сатира — два способи зображення смішного в житті. Вони відрізняються характером висміювання. Якщо гумор доброзичливий і жартівливий, то сатира, як правило, викривальна й зла. І те, і друге мають своїм джерелом усну народну творчість: анекдоти, прислів'я, жартівливі оповідання й пісні. Літературні гумористичні і сатиричні твори читачі, мабуть, люблять найбільше, особливо якщо автор гармонійно поєднав правду життя з кращими фольклорними традиціями. Саме це вдалося І. Нечую-Левицькому в повісті «Кайдашева сім'я», яка вже друге сторіччя посідає почесне місце серед найпопулярніших творів української літератури. Проблеми гумору, іронії, сатири та їх реалізації в художньому творі знаходять відображення у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних лінгвістів і літературознавців. Більшості праць властивий полемічний характер, оскільки в них не завжди має місце чітке розмежування понять гумор, іронія, сатира, що призводить до двозначності і суперечливості у їх трактуванні, неадекватності тлумачення художнього твору, диференціації гумористичних і сатиричних елементів, звуження аналізу мовностилістичних засобів реалізації категорій комічного. Категорії гумору, іронії і сатири аналізуються переважно на прикладі творів визначних гумористів і сатириків, хоча гумористичні, сатиричні та іронічні компоненти властиві творам, які в загальній структурі тексту не є комічними. У дослідженні категорії гумору, іронії і сатири розглядаються у тексті, його дискурсній організації, аналізуються гумористично, сатирично і іронічно забарвлені елементи творів, у яких гумористична, сатирична й іронічна критика пов’язані безпосередньо з авторською прагматикою. Гумор і сатира розглядаються як дві сторони категорії комічного. Гумор як форма комічного — це спосіб відображення комічних явищ дійсності художніми засобами. Це критика, що передбачає не знищення об’єкта висміювання, а його виправлення, вдосконалення, орієнтує на позитивні зміни. Гумористичний сміх відзначається м’якою, стриманою тональністю.Іншою щодо змісту і прагматики є сатира. Це форма комічного, яка полягає у негативному переосмисленні об’єктів критики, якими є явища і події, які уявляються неспіввідносними з ідеалом і потребують сатиричного викриття. Особливої уваги у проаналізованих творах набула іронія. Доцільно відмовитись від її тлумачення лише як тропу, головною ознакою якого є подвійний смисл. Таке розуміння і тлумачення призводить б до спрощеного, звуженого підходу до аналізу мовних засобів іронії, обмеження його лише засобами лексичного рівня. Як показав аналіз мовної фактури текстів, іронія — повноправна форма комічного поряд із гумором і сатирою. Це відображення прихованого значення, що відрізняється, або є протилежним до явного, мовними засобами (мовна іронія) або ситуаціями твору (екстрамовна іронія). Мовна іронія включає два типи: ситуативна іронія — явний тип іронії, що реалізується у мікро- і макроконтексті, і асоціативна іронія — прихований тип іронії, що реалізується переважно у мегаконтексті. Таке розуміння іронії дало змогу виявити діапазон аналізу мовних засобів її реалізації від лексичного рівня до синтаксичного і текстового, довести, що іронія — явище значно складніше, глибше і змістовніше.
